Сторінка психолога

План заходів закладу Летичівського ліцею №2 спрямованих на
запобігання та протидію булінгу (цькуванню) у 2024-2025 навчальному році

Процедура подання  (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

1.     Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2.     На ім’я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок боулінгу (цькування).

            3.     Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

            4.     До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.

          5.     Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

1. Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.
2. Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.
3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор ліцею повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ, КЛАСОВОДАМ ТА ВЧИТЕЛЯМ ПРЕДМЕТНИКАМ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ІЗ УЧНЯМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОЧАТКОВИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке їх визначення.

•      Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розді­лу, в кінці чверті, півріччя).

•      Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тим­часовою межею для визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані.

Неуспішність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

•      недоліки фізичного та психічного розвитку;

•      недостатній рівень вихованості;

•      негативний вплив атмосфери в сім'ї.

Психологічні причини неуспішності:

•      недоліки та дисгармонічність розвитку інтелектуальних здібностей учнів;

•      неповноцінність початкових шкільних навичок, основними з яких є навички читання

Основна задача початкової школи:

•      адаптувати дитину до нового способу життя;

•      сформувати в неї початкові навички: читати, писати, рахувати.

Основна задача середньої школи полягає в тому, щоб:

·         увести підлітка в систему наук;

·          ознайомити його з основами наукових знань.

Труднощі, які молодші школярі відчувають при засвоєнні навчального матеріалу з мови, читання, математики, та їх психологічні причини можна розділити на три групи:

Перша група труднощів пов'язана з недоліками формування складних за структурою та багаторівневих за організацією рухових навичок письма й читання. Якість письма значною мірою обумовлюється рівнем розвитку психомоторної сфери учня.

Друга група труднощів обумовлена особливостями формування когнітивного компонента навичок письма, читання й обчислювальних умінь.

Третя група труднощів пов'язана з недоліками у формуванні регуляторного компонента навичок письма, читання й обчислювальних умінь.

Наслідками недостатності процесів самоконтролю й саморегуляції можуть бути:

•      невміння виявляти свої помилки;

•      зростання кількості помилок до кінця роботи;

•      виконання вимог учителя не в повному обсязі;

•      труднощі з формуванням рухової навички письма;

•      повільний темп письма.

Особливо слід зазначити про труднощі в навчанні, які викликані особливостями темпераменту учнів, що відбиває своєрідність природної організації їх нервової системи. У першу чергу це стосується повільних дітей – дітей із флегматичним темпераментом.

Щоб подолати стійке і широко профільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

Один із шляхів подолання неуспішності – додаткові заняття з невстигаючими учнями.

Психологічні рекомендації вчителям щодо роботи зі «слабкими» учнями:

•      Не ставити «слабкого» в ситуацію несподіваного запитання й не вимагати швидкої відповіді на нього, давати учню достатньо часу на обмірковування та підготовку.

•      Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмовій формі.

•      Не можна давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий, різноманітний, складний матеріал, треба постаратися розбити його на окремі інформаційні шматки й давати їх поступово, у міру засвоєння.

•      Не слід примушувати таких учнів відповідати на запитання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись удома.

•      Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу «відмінно», «молодець», «розумник» тощо) треба формувати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість допоможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.

•      Варто обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.

•      Під час підготовки учнем відповіді треба дати йому час для перевірки та виправлення написаного.

•      Слід у мінімальному ступені відволікати учня, намагатись не переключати його увагу, створювати спокійну, не нервозну обстановку.

Задля вирішення проблеми невстигаючих учнів рекомендується диференційний (особистісно-орієнтований підхід) до навчально-виховного процесу):

І. Рекомендації для організації навчального процесу із невстигаючими учнями:

1.     Розробка індивідуальних домашніх завдань для невстигаючих учнів.

Для того, щоб учень краще відносився до навчально-виховного процесу, учителеві потрібно ставити перед ним такі завдання, які б були йому під силу. Сутність їх розробки зводиться до того, що учитель пропонує учневі виконати домашнє завдання початкового рівня складності. Разом з тим учневі потрібно повідомити, що у разі його виконання він буде оцінюватися за шкалою балів від 1до 3.

Після того, як учень стабільно буде показувати максимальні результати оцінювання відповідно початкового рівня знань, учитель повинен запропонувати йому перехід на завдання середнього рівня складності (від 4 до 6 балів). За такою схемою учень може вийти на ще більш кращі результати у навчальній діяльності.

2.     Кількісне збільшення опитування невстигаючих учнів. Для того, щоб учень стабільно готував домашні завдання, вчителеві необхідно якомога частіше його опитувати. Натомість, низька частота перевірки домашнього завдання укорінює у свідомості учня переконання, що постійна підготовка не є обов’язковою. Тому педагог має приділяти особливу увагу оцінюванню учнів із початковим рівнем знань.

Для вчителя важливо при опитуванні:

•      створювати доброзичливу атмосферу у класі;

•      дозволяти учням перед відповіддю біля дошки користуватись посібниками;

•      давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;

•      допомагати сконцентрувати увагу на головних питаннях теми;

•      звертати увагу на типові помилки учнів;

•      підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху.

При поясненні нового матеріалу:

•      темп викладу нового матеріалу повинен бути доступним для «слабких» учнів;

•      акцентувати увагу на головних моментах нової теми;

•      з'ясовувати ступінь розуміння матеріалу «слабкими» учнями, стимулювати запитання;

•      використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, наочність, порівняння;

•      утягувати «слабких» учнів у бесіду.

У ході виконання вправ:

•      влучно підбирати вправи для самостійної роботи;

•      оперативно допомагати «слабким» учням у ході виконання самостійної роботи;

•      ураховувати темп роботи учнів;

•      привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

ІІ. Рекомендації для організації виховного процесу із невстигаючими учнями:

1.     Максимальне залучення невстигаючих учнів до шкільного життя класу (створення педагогом атмосфери важливості невстигаючого учня у житті класного колективу), зокрема:

·         святкових та культурних заходів;

·         соціально-побутової організації класної кімнати.

2.     Виявлення сильних сторін та здібностей учня до певного виду діяльності чи занять та заохочення їх розвитку (учителі при повній підтримці та допомозі батьків повинні всіляко намагатися виокремлювати ті сфери діяльності учня, в ході виконання яких, він може проявити ініціативу і заслужити повагу у класі і навіть школі):

·         різноманітні гуртки;

·         спортивні секції.

Переваги даного підходу:

1)    Оптимальна складність завдання для невстигаючого учня дозволить йому зацікавитись навчальним матеріалом;

2)    Повідомлення про орієнтоване оцінювання при умові виконання домашнього завдання свідомо примушуватиме учня покращувати своє ставлення до навчання.

3)    Постійні опитування у комплексі із прогресом у навчанні можуть викликати у невстигаючого учня активну пізнавальну діяльність, а також покращити відносини із вчителем.

4)    Залучення невстигаючих учнів до життя класу і школи, а також позаурочне вдосконалення їх фізичного, культурного-морального та пізнавального розвитку дозволить виробити такі якості їх характеру як: комунікабельність, комунікативність, дисциплінованість тощо.

Усе це, в перспективі, дозволить цим учням стати повноцінними, законослухняними і свідомими особистостями. І потрібно запам’ятати, що неуспішність та відставання у навчанні є вагомим чинником виникнення девіантної поведінки учнів. Адже, вивчення невстигаючих учнів доводить, що їх погана поведінка, найчастіше, є реакцією на невдачі у навчанні.

                       Рекомендації  для батьків та вчителів щодо формування мотивації до навчання.

Найзначущішим, найдієвішим і найефективнішим внутрішнім стимулом є прагнення до пізнання нового, що ґрунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.

Якщо за можливості вибору певного навчального предмета дитина не обирає той предмет, який обрала більшість її друзів, а йде на урок, який їй самій цікавий, то таким чином вона демонструє яскравий приклад внутрішньо вмотивованої поведінки.

Яка ж мотивація до навчання є кращою?

Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специфічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.

Внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним привабливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або весела прогулянка? Багато хто з учителів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем.

І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.

2. Якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.

4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Намагатися уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.

6. Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності (посильні завдання), сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її. (створення ситуації успіху)

7. Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задоволення від подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одержання підкріплення. В умовах школи таким підкріпленням найчастіше є оцінка вчителя, вдома - винагорода, подарунок, похвала.

Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як наявність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:

*   - позитивний вплив на вирішення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення (евристичний метод);

*   - емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань, що викликають позитивні емоції і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;

*   - підвищення самоповаги дитини, її самооцінки.

Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозволяють їй почуватися самодостатньою, внаслідок чого формується внутрішня мотивація.

Відповідно до теорії компетентності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання дозволяє дитині почуватися компетентною та ефективною, тим вищою в неї буде внутрішня мотивація до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути оптимальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викличе в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетентною не почувалася дитина, надто просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги почуватися ефективною.

Надто складні навчальні завдання, як і надто прості, негативно впливають на формування та зростання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги реалізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується самооцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань, як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викликає внутрішній інтерес дитини.

Для підвищення мотивації учнів пропонується:

• забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності;

• використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення;

• організувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета і навчання в цілому;

• самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;

• бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви;

• деяких учнів доводиться змушувати вчитися, постійно заохочувати чи карати, залучати батьків для спільного контролю.

Умови формування навчальної мотивації учнів:

• створення умов для самопізнання;

• розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;

• удосконалювання способів здобування знань;

• створення активного пізнавального діяльного середовища;

• оволодіння контрольно-оцінними діями;

• застосування методів теоретичного й творчого мислення;

• формування культури розумової праці.

Як сприяти саморозвитку учнів

Пам’ятка для педагогів

1.Оцінювати реальні можливості учнів, рівень їхньої підготовки. Здійснювати індивідуальний підхід у керівництві саморозвитком.

2. Кількісний та якісний аналіз рівня навчальних досягнень з кожної предметної теми допоможе дати за необхідності рекомен­дації кожному учневі щодо корекції знань, стимулювати так звану ближню мету саморозвитку - ліквідацію прогалин.

3. Учням, що мають утруднення в самостійному визначенні особистих проблем, пропонувати чіткий алгоритм, виконання покрокових дій щодо корекції з наданням конкретних рекомендацій: що саме потрібно вивчити, які джерела інформації при цьому можна використати, які практичні заняття, вправи, досліди, задачі, завдання виконати для розвитку вміння застосовувати набуті знання в стандартних і нестандартних ситуаціях.

4.Учням з низькою готовністю до здійснення саморозвитку пізнавальної діяльності необхідно надавати конкретнішу інформацію про можливості здійснення діяльності, можливо, навіть вказувати на сторінки тих чи інших джерел, які потрібно опрацювати. При цьому давати гімназистам можливість вибору завдань, способів діяльності з переліку запропонованих.

5. Саморозвиток виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отриманих у процесі навчання та виховання виявляє недостатність наявних знань для вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації, які спонукають учня до самостійного пошуку вирішення проблем, розвивають його ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації, формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень самоорганізації і саморегуляції.

6. Проблему управління пізнавальною діяльністю учнів слід розв'язувати так, щоб школяр був не об'єктом, а суб'єктом навчання і виховання.